Старик и море краткое содержание по главам. Выход в море
Всегда взяты из жизни и имеют скрытый смысл, разгадать который можно, лишь хорошенько обдумав прочитанное произведение. Сам писатель был простым и открытым человеком, поэтому в его творчестве главными героями выступают обычные люди, которым симпатизировал Хемингуэй. «Старик и море», краткое содержание которого позволяет понять огромный талант автора, повествует о судьбе рыбака, который является воплощением человеческой силы, упорства и непобедимости.
Старый рыбак Сантьяго уже 84 дня приходит домой без улова. Раньше с ним рыбачил мальчик, его ученик, но после постоянных неудач его родители запретили выходить в море со стариком и отправили с другими лодками. Краткое содержание «Старик и море» повествует еще и о крепкой дружбе двух таких разных людей. Мальчик любит старика, и ему его очень жаль, чтобы хоть как-то помочь своему учителю, Манолин встречает его вечером и помогает относить снасти домой.
Рыбак был очень бедным и одиноким, его непростую жизнь Хемингуэй в красках описал в новелле «Старик и море». Краткое содержание рассказа переносит читателя в тот день, когда мужчина обещает мальчику, что сегодня он точно поймает рыбу. Рыбак отправляется в море ранним утром, он привык вот так коротать дни, оставаясь наедине с волнами. Мужчина ведет непрерывный диалог с птицами, рыбами, солнцем. Очень крепкими кажутся взаимоотношения и чувства, которые испытывают друг к другу старик и море.
Краткое содержание показывает, насколько хорошо рыбак осведомлен о повадках всех морских обитателей, к каждому из них он относится по-своему. Через некоторое время после ухода в море, старик чувствует, что его леска натягивается. Он понимает, что поймал очень большую рыбу, но вытянуть ее ему не под силу. Добыча не желает сдаваться и тянет лодку на буксире все дальше от берега.
Человеческая сила, упорство, и превосходства - все это описывается в рассказе «Старик и море». Краткое содержание раскрывает перед читателем все чувства рыбака, которые он испытывал на протяжении многочасового поединка с рыбой. Он мог перерезать леску и отпустить ее, но не желал сдаваться, хотя очень уважал свою добычу за упорство и жажду к жизни. На следующий день рыба всплыла на бок, и рыбаку удалось ее добить гарпуном, затем он привязал ее к лодке и отправился домой.
Учуяв запах крови, к лодке начали приближаться акулы, старик отбивался как мог, но они все же отрывали огромные куски мяса от его бесценной добычи. Мужчина приплыл домой поздно вечером, весь рыбацкий поселок уже спал. Утром, собираясь на рыбалку, мальчик увидел на берегу плачущего Сантьяго, а к его лодке был привязан огромный белоснежный хребет с большим, словно парус, хвостом. Манолин успокаивает рыбака и говорит, что теперь будет работать только с ним.
Хемингуэй сумел раскрыть настоящую драму в новелле «Старик и море». Краткое содержание уносит читателя в то утро, когда богатые туристы собираются у берега, чтобы поглазеть на невиданное чудо - огромный скелет рыбы, но ни одному из них не понять, что же случилось на самом деле.
«Старик рыбачил совсем один на своей лодке в Гольфстриме. Вот уже восемьдесят четыре дня он ходил в море и не поймал ни одной рыбы. Первые сорок дней с ним был мальчик. Но день за днем не приносил улова, и родители сказали мальчику, что старик теперь явно alао, то есть самый что ни на есть невезучий, и велели ходить в море на другой лодке, которая действительно привезла три хорошие рыбы в первую же неделю. Мальчику тяжело было смотреть, как старик каждый день возвращался ни с чем, и он выходил на берег, чтобы помочь ему отнести снасти или багор, гарпун в обернутый вокруг мачты парус. Парус был весь в заплатах из мешковины и, свернутый, напоминал знамя наголову разбитого полка».
Такова предыстория событий, которые развертываются в маленьком рыбачьем поселке на Кубе. Главный герой - старик Сантьяго - «худ, изможден, затылок его прорезали глубокие морщины, а щеки были покрыты коричневыми пятнами неопасного кожного рака, который вызывают солнечные лучи, отраженные гладью тропического моря». Он научил мальчика Манолина рыбачить. Мальчик любит старика, хочет ему помочь. Он готов наловить ему сардин в качестве насадки для его завтрашнего выхода в море. Они поднимаются к бедной хижине Сантьяго, выстроенной из листев королевской пальмы. В хижине стол, стул, в земляном полу выемка для готовки пищи. Старик одинок и беден: его трапеза - миска желтого риса с рыбой. Они беседуют с мальчиком о рыбалке, о том, что старику обязательно должно повезти, а также о последних спортивных новостях, результатах бейсбольных матчей и знаменитых игроках, таких, как Ди Маджио. Когда старик ложится спать, ему снится Африка его юности, «длинные золотистые её берега и отмели, высокие утесы и громадные белые горы. Ему не снятся более ни драки, ни женщины, ни великие события. Но часто в его снах возникают далекие страны и львы, выходящие на берег».
На следующий день рано утром старик отправляется на рыбалку. Мальчик помогает ему снести парус, подготовить лодку. Старик говорит, что на этот раз он «верит в удачу».
Одна за другой рыбацкие лодки отчаливают от берега и уходят в море. Старик любит море, он думает о нем с нежностью, как о женщине. Насадив на крючки приманку, медленно плывет по течению. Мысленно общается с птицами, с рыбами. Привыкший к одиночеству, вслух разговаривает сам с собой. Он знает разных обитателей океана, их повадки, у него к ним свое нежное отношение.
Старик чутко улавливает, что происходит в глубине. Один из прутьев дрогнул. Леска уходит вниз, старик ощущает огромную тяжесть, которая влечет её за собой. Разворачивается драматический многочасовой поединок между Сантьяго и огромной рыбой.
Старик пытается подтянуть бечеву, но у него ничего не получается. Наоборот, она тянет, как на буксире, лодку за собой. Старик сожалеет, что с ним нет мальчика. Но хорошо, что рыба тянет в сторону, а не вниз, на дно.
Проходит около 4-х часов. Близится полдень. Так не может продолжаться вечно, размышляет старик, скоро рыба умрет и тогда её можно будет подтянуть.
Серед безкраїх просторів океану на острові Куба загубилося маленьке селище, де живуть самі рибалки, і все життя пов’язане тут з морем. Головний герой повісті, старий рибалка на ім’я Сантьяго, напевне найстаріший з тих, хто промишляв сам-один на своєму човні на Гольфстрімі. Уже 84 дні він повертався без риби. Перші сорок з цих днів разом з ним ходив у море хлопець, але потім батьки веліли Маноліну виходити в іншому човні, бо рибальська вдача відвернулася від старого Сантьяго. Але хлопцю було шкода старого, він приходив на берег і допомагав йому: ніс багор, гарпун або парус. "Вітрило було полатане мішковиною і, згорнуте, скидалося на прапор вщент розбитого полку".
Сам старий був худий, виснажений, із темними плямами від "нешкідливого нашкірного раку", який виникає під впливом сонячних променів. На руках виднілися шрами віджилки, яка порізала йому шкіру, коли він тягнув великих риб. Але шрами ті були старі, "як шпари у безводній пустелі". Усе у нього було старе, крім очей, які мали колір моря, "веселі очі людини, яка не здається".
Коли вони вдвох з хлопцем йшли від берега, Манолін сказав, що знову хоче ходити у море зі старим, бо вже заробив трохи грошей. Старий навчив малого ловити рибу, і хлопець любив старого. Він вірив, що старому ще пощастить, а поки запропонував почастувати його пивом. Старий погодився. "Що ж,- відповів він.- Якщо рибалка хоче почастувати рибалку..." Вони сіли на "Терасі", у маленькому ресторанчику, якій відвідували рибалки. Дехто з молодих сміявся над старим, але той не ображався. Літні рибалки із сумом дивилися на нього. Манолін попросив дозволу допомогти старому наловити сардин для приманки, але той відмовився: хай малий краще пограє у бейсбол, а весла тримати він ще й сам може. Вони пригадали, як хлопець перший раз вийшов у море зі старим, тоді Маноліну було п’ять років, але він не забув нічого. Старий подивився на малого довірливо і сказав: якби той був його сином, то він би взяв його у море, але у хлопця є батьки, до того ж Манолін, здається, попав на щасливий човен. Хлопець сказав, що знає, де можна взяти чотири живці. Старий запитав, чи малий не має наміру вкрасти живців. Хлопець відповів: якби було треба, то й вкрав би, але цих він купив. Разом вони прийшли у халупу старого, зроблену з пальмового листя. У цій бідній домівці були лише стіл та стілець, у земляній долівці - ямка для приготування їжі. Стіни колись прикрашала фотокартка дружини старо го, але після її смерті він сховав той портрет, бо дивитися на нього було дуже тоскно. Хлопець запитав, що в старого на вечерю. Той відповів, що миска жовтого рису з рибою. Хлопець запропонував розпалити вогонь, але старий відмовився, запевняючи, що поїсть холодним. Тоді хлопець попросив дозволу взяти сітку для сардин, старий дозволив. І хлопець, і старий добре знали, що сітку ту вже давно продали, однак кожного дня вони робили вигляд, що вона є. Не було й миски рису з рибою, і хлопець це знав. Старий був упевнений, що 85 щасливе число, і назавтра він може впіймати рибу на тисячу фунтів. Хлопець пообіцяв десь позичити сітку і наловити сардин, а старий тим часом хай посидить і відпочине на сонечку. Старий погодився, сів на стілець читати газету, аби потім розповісти малому, що там пишуть про бейсбол. Хлопець не був певен, чи є й та газета, чи то теж лише вигадки старого. Але старий дістав газетний аркуш з-під ліжка, пояснив, що то подарунок приятеля. Старий хотів би купити лотерейний білет з цифрою 85, адже назавтра вісімдесят п’ятий день, як він не вловив жодної риби. Тільки шкода, що грошей на це немає. Малий запропонував позичити гроші. Але старий відповів, що намагається не позичати: бо спочатку боргуєш, тоді - старцюєш. Манолін пішов ловити сардини, собі й старому. Коли він повернувся, той спав, сидячи на стільці. Хлопець загорнув плечі старого ковдрою, не збудивши, пішов. Коли він повернувся вдруге, старий все ще спав. Хлопець торкнувся його коліна.. Стрий прокинувся. Хлопець приніс вечерю. Старий запевняв, що він не такий вже й голодний, але малий заперечив, що не можна ловити рибу, нічого не ївши, І поки він, Манолін, живий, із старим цього не станеться, їжу хлопцю дав власник ресторанчика "Тераса". Старий зауважив, що треба тому віддячити, бо він не вперше виручає старого і малого. Хлопець відповів, що вже подякував, хай старий тим не переймається. Старий пообіцяв віддати хазяїну ресторану кращу частину тої риби, яку він уловить. Потім вони говорили про спортивні новини, про результати бейсбольних матчів, про славетних гравців, таких, як Ді Маджіо. Стомлений старий ліг спати. Ві сні він бачив Африку, де був юнаком. "Йому тепер не сняться ні бурі, ні жінки, ні видатні події, ні великі риби, ні бійки, ні змагання у силі, ні дружина. Але часто-густо у його снах виникають далекі країни й леви, що виходять на берег".
Наступного ранку, ще вдосвіта, старий, як завжди, збудив хлопця. Та навіть уже ідучи поруч із старим, хлопець ще міг прокинутися. Старий пригорнув малого за плечі до себе, попросив пробачення. Той відповів, що така вже їхня чоловіча доля. Разом вони принесли парус, підготувати човен. Потім пили каву. Хлопець запитав, як спалося старому. Той відповів, що добре, бо він вірив: цього разу йому поталанить. Малий приніс сардини й живців із холодильника. Хлопець і старий побажали один одному рибальського щастя.
Один по одному човни виходили в море. "Старий заздалегідь вирішив, що піде далеко від берега; він залишив позаду пахощі землі і правив тепер у свіже ранкове дихання океану". Він любив цей чарівний морський світ, кожен його мешканець був добре відомий старому рибалці, кожен викликав певні почуття. "Старий думав про море, як про жінку, що дарує або відмовляє у милості, а якщо і дозволяє собі недобрі чи непродумані вчинки,- що ж поробиш, таку вже має натуру". Сонце ще не зійшло, він насадив приманку на гачки і пустив човен за течією. Старий, як завжди, чітко знав, на якій глибині знаходиться його приманка. Він ніколи це дозволяв собі, аби гачок із наживою плив за течією, його мотузки майже прямо пірнали у глибінь океану. Старий не відчував своєї провини у тому, що риба не ловиться. Йому просто не щастило. Він спостерігав за морем і воно для нього було, як відкрита книга. Он птах кружляє над водою, напевно, там якась риба. Старий направив човен туди. Через кілька хвилин над водою піднялася літаюча риба. Старий знав, що випірнути рибу примусила золотава макрель. У повітрі на літаючу рибу полював птах. Але старий відав, що такий птах цій рибі не страшний, а от від макрелі вона навряд чи втече. Розумів він і те, що йому макрелі цього разу не зловити, надто швидко та пливе. Старий подумав, що, можливо, його велика риба десь поруч. Хмарки й сонце віщували гарну погоду. Він помітив португальських фізалій, що своїми отруйними щупальцями завдавали великого клопоту рибалкам: отрута їхня діяла миттєво, руки вкривалися виразками, коли цих створінь доводилося виймати з рибальських снастей. Старому подобалося дивитися, як морські черепахи залюбки їли фізалій. Він любив зелених черепах, не відчував перед ними, як інші, марновірного остраху через те, що серце їхнє живе довго після того, як черепаху розрубають на шматки. Він думав, що має таке саме серце, а руки й ноги його схожі на черепашачі лапи. Старий знов побачив птаха і знов направив човен туди, де кружляв його помічник. Цього разу старому поталанило впіймати тунця. Старий сказав голосно, що то буде гарна наживка. Він не помітив, коли почав говорити сам до себе. Напевне, тоді, коли залишився без хлопця. У морі вони мало говорили, бо тут не годиться розмовляти без потреби. Старий завжди поважав цей звичай. Але тепер його висловлені у голос думки нікому не заважали. Старий подумав, що міг пити за течією й трохи поспати, але це вісімдесят п’ятий день і треба бути напоготові. Саме у цю мить він відчув, як риба клюнула наживку. Тепер усю свою увагу він віддав рибі, що вчепилася у, гачок.
Так почався тривалий і виснажливий двобій старого й величезної риби. Він добре знав, коли треба тягнути снасті, коли пустити. Спочатку він дав рибі наїстися і добре вчепитися за гачки. Йому хотілося подивитися на рибу, аби знати, з ким має справу, бо добре знав "характери" всіх мешканців моря. Але риба не показувалася. Вона потягла човен у відкрите море. Старий відчув, як йому тепер потрібна допомога, пошкодував, що хлопця не було поруч.
Минуло чотири години, а. він усе ще не. бачив риби. Старий знав, що риба далеко відтягнула човен у північно-західному напрямі. Та знав він і те, що так довго тривати не може: риба втомиться, помре, тоді можна буде її підтягнути до човна. Аби тільки вона не потягла надію. Минуло ще кілька годин. Риба вперто тягнула човен і жодного разу не вистрибнула з води.
Минала вже ніч. Риба тягла човен, не змінюючи напряму. Старий утомився, але міцно тримав жилку, яку перекинув через плече на спину. Він тепер був один в океані. Вогні Гавани згасли. Але він не мав права відволікатися на такі думки. Пошкодував, що хлопець далеко, старому так потрібна була допомога. Він знав, що у старості людина не повинна бути самотня, та розумів, що це неминуче. Старий нагадав сам собі, що на світанку йому треба з’їсти тупця, бо сили залишать його. Він думав про рибу. Хто знає, скільки років прожила вона світі. Старому іноді ставало її шкода. Йому ніколи не попадалася така велика, розумна й сильна риба, він подумки розмовляв із нею. "Я не покину тебе, поки не вмру",- пообіцяв їй старий.
Зійшло сонце, а човен так само тягнуло вперед. Старий хотів би, аби риба пішла за течією: це було б свідченням того, що вона втомилася. Але сонце вже піднялося високо, а риба й не думала втомлюватися. З півночі прилетіла маленька пташка. Старий бачив, яка вона втомлена. Йому шкода стало цієї маленької пташки, яка зважилася летіти через океан. Він розмовляв із нею, наче з людиною, запитав скільки їй років, запросив сісти на жилку, яку натягували вони вдвох із рибою.
Несподівано риба сіпнулась, і старий упав. Риба стягнула б його у море, якби старий не попустив жилку. Він відчув, як із правиці текла кров: жилка розрізала шкіру.
Минув ще час. Старий відчував, що риба втомилася: вона тягла човна вже не так швидко. Але й старий украй знесилив. Він уже не відчував лівої руки, котрою тримав жилку всю ніч. Він наказав собі поїсти сирого тунця. Несподівано жилка перестала врізатися в руку старого: риба піднялася на поверхню, і він уперше побачив її. Риба горіла на сонці, голова й спина були темно-фіолетові, а замість носа - меч, довгий, як бейсбольна бита. Вона була значно довша, ніж його човен. Вистрибнувши на мить, риба знову пірнула у глибочінь океану. Вона потягнула за собою човен, і старий ледве втримував жилку: він не мав права відпустити рибу. "На своєму віку він зустрічав багато великих риб. Він бачив чимало риб, які важили понад тисячу фунтів, і сам упіймав свого часу дві такі риби, але ніколи він робив цього сам-один".
Не маючи ніякої іншої підтримки, старий десять разів прочитав "Отче наш" і "Богородицю", хоча й визнавав, що у Бога не вірить. Він перекопував себе, що почувається краще, та біль у руці не втамовувався. Старий не знав, скільки сил залишилося у риби, але розумів, що свої треба берегти. Він повинен довести рибі, на що здатна людина, що вона може витримати. "Хоча, можливо, це й несправедливо",- подумав старий. Але ж він говорив хлопцю, що він незвичайний старий, "І він доводив це тисячу разів. Та що ж із того? Тепер треба доводити знову. Кожного разу рахунок починався спочатку; тому коли він що-небудь робив, то ніколи не пригадував минуле".
Сонце сідало. Старий відчував, що сили у ньому майже не лишилося. Тоді він пригадав, як колись мірявся силою з могутнім негром, найсильнішою людиною в порту; як цілу добу вони просиділи за столом у таверні, не випускаючи руки супротивника зі своєї руки, як врешті-решт старий переміг. Він багато разів брав участь у таких змаганнях, але облишив це заняття, бо правиця йому потрібна для рибальства. Кілька разів він спробував боротися лівою рукою, але та його завжди підводила, він не мав до неї довіри. Тепер правицею він тримав жилку, знаючи, що сил у ній ще достатньо, а коли їх не стане, її замінить ліва рука. Над головою старого пролетів літак. Тінь його налякала літаючих риб. Старому було цікаво, як виглядає море зверху, напевне, звідти можна розгледіти його рибу, якщо летіти низенько. На маленьку вудку впіймалася макрель. Тепер у старого було достатньо їжі на піч і наступний день. Зійшли перші зірки. Він зустрів їх, як далеких друзів. Риба теж була його другом, але він мусив її вбити. "Я багато чого не тямлю,- подумав він.- Але як добре, що нам не доводиться вбивати сонце, місяць і зірки. Достатньо того, що ми вимагаємо їжу у моря і вбиваємо своїх братів".
Старий знав, що йому треба поспати й поїсти, хоча він і не відчував потреби робити це. Голова була ясна, а їсти сиру макрель без солі було не дуже приємно, але це треба було зробити, бо попереду чекала виснажлива боротьба. Він відпочивав не менше двох годин, але не спав, весь час відчуваючи вагу риби спиною. Він не міг прив’язати жилку до човна, бо тоді, сипнувшись, риба могла її перервати. Він завжди був готовий попустити трохи жилку, якщо риба почне смикатися. Потім обережно, намагаючись не потривожити рибу, перейшов на корму човна: Випотрошив макрель. У її шлунку знайшов дві тверді і свіжі літаючі риби. Обрізав із макрелі м’ясо, додав до нього літаючих риб, знову перебрався карачки на ніс. Він докоряв собі, що багато чого не передбачив. Якби він весь день поливав ніс човна водою з моря і давав йому висихати, тепер би мав сіль. Він примусив себе з’їсти сиру макрель. Потім старий стиснув жилку правою рукою і навалився на неї всім тілом. Тоді перехопив її через спину лівою. Він вирішив, що так він зможе поспати: якщо права рука розіжметься й випустить жилку, його розбудить ліва, коли відчує, як жилка тікає у море. Він привалився до борту, переніс тягар на праву руку і заснув. Спочатку йому снилися морські свині, тоді його халупа у селищі. І лише потім йому наснилося, як стоїть він біля борту великого корабля і дивиться на африканське узбережжя, яким гордо йдуть леви. У сні старий був щасливий.
Він прокинувся від різкого ривка, правиця вдарила його в обличчя, а жилка стрімко бігла у воду. Долоня його палала. Ліву руку звели корчі, він не міг відразу намацати нею жилку. Нарешті йому пощастило, і старий, перекинувши жилку через спину, схопив її лівою рукою. Його притягнуло аж до носу човна, і обличчям він притискався до шматка макрелі, але не міг навіть поворухнутися. Риба стрибала у воді. Він заздалегідь знав, що так буде, хоча тепер не міг бачити тих стрибків. Жилка різала руки, він намагався тільки підставляти мозолясті частини. Якби поруч був хлопець, він би намочив жилку водою, подумав старий. Риба перестала стрибати і знов потягнула човна. Тепер старий міг утримати жилку лівою рукою. Правою він черпнув води і відмив обличчя від залишків м’яса макрелі.
Сонце сходило вже втретє від того часу, як він вийшов у море, і тільки тепер риба почала ходити колом. Старий давно вже цього чекав. Він міцно тримав жилку і кожного разу підтягував рибу ближче до човна. Нарешті риба, зробивши кілька обертів, вийшла на поверхню. Вона то наближалася до човна, то знов відходила. Від утоми думки плуталися в голові старого. Він знов звернувся до риби і сказав: "Ти все рівно помреш, навіщо тобі треба, аби і я помер".
Він зібрав усю свою волю, залишки сил і гордості і "кинув усе це проти мук, які терпіла риба, і тоді вона перевернулася на бік і тихо попливла поруч, ледве не торкаючись мечем човна". Старий узяв гарпун і що було сили встромив його рибі у бік. Він відчув, як металеве лезо вп’ялося у живе тіло риби і просувалося далі. Від натуги старого нудило, голова наморочилася, але він "виграв цей бій, тепер залишилася чорна робота".
Він прив’язав рибу до човна і направив його до берега. Він мав право пишатися собою: риба важила не менше півтори тисячі фунтів, кожен з них він продасть по тридцять центів за фунт. Він думав, що навіть славетний гравець у бейсбол, Ді Маджіо, його і Манолінів улюбленець, пишався б старим. Він довів, на що здатна людина. То байдуже, що рук не відчував від болю, що був украй виснажений, але ж рибу він переміг.
Через годину з’явилася перша акула, яка, відчувши кров, почала переслідувати човен. Вона підійшла зовсім близько і кинулася на рибу. Старий, зібравши останні сили, вдарив її гарпуном. Акула відірвала величезний шматок риби і пішла на дно, затягнувши із собою і гарпун. Старий вирішив не здаватися, хоча розумів, що тепер від акул не буде спокою. "Але людина створена не для того, аби терпіти поразки, Людину можна знищити, але перемогти її не можна". Старий поїв трохи сирої риби, відрізавши від тієї частини, де шматували рубу акулячі зуби. Раптом він помітив двох акул, які хижо й упевнено пливли до човна. Відстань між ними і старим неупинно скорочувалася. Старий узяв весло, прив’язав до нього ножа і приготувався зустріти хижаків. Одна з акул підпливла під човен і почала шматувати рибу знизу, друга вчепилася у той самий бік, що й попередня. Старий накинувся на неї з ножем, прив’язаним до весла. Тільки коли він уцілив в акуляче око, та відпустила рибу і пішла на дно. Але друга акула все ще жерла його рибу, а він навіть не бачив її. Старий поставив парус і розвернув човен, примушуючи акулу показатися над водою. Побачивши її, він спробував устромити ножа в акулячу спину, але не пробив товстої шкіри. Тоді він знову підняв весло і влучив в око. Акула повисла на рибі. Старий перевернув весло іншим кіпцем і встромив його в акулячу пащу, відриваючи її від своєї риби. Він не міг думати, скільки акули з’їли м’яса, та знав, який широкий кривавий слід залишає риба у воді. Тепер акули не дадуть йому спокою. Наступна акула припливла сама. Старий дочекався, поки та вчепиться у рибу і вдарив ножем. Лезо не витримало і зламалося, хоча і цю акулу він вбив. У старого залишилися лише весла, багор і дубинка. Він знав, що не зможе вбити акулу дубинкою: він був надто старий. Він попросив пробачення у своєї риби за те, що так далеко зайшов у море.
На заході сонця напали ще дві акули. Старий бив їх дубинкою і хоча не вбив, але відігнав. На свою рибу він намагався не дивитися, бо там залишилася лише половина. Він не міг з нею тепер розмовляти; пригадував людей, хлопця, який напевне хвилювався. Подумав, що й старі рибалки, й молоді теж непокояться, бо "живу я серед гарних людей". Він чекав, коли покажуться вогні Гавани. О десятій він побачив ті вогні. О півночі знову напали акули. .
Тепер старий знав, що боротьба марна. "Вони напали цілою зграєю, а він бачив лише смуги на воді, які креслили їхні плавники, і мерехтіння, коли вони кидалися рвати рибу. Він бив їхні голови і чув, як лящать їхні щелепи, як сіпається човен, коли вони хапають рибу знизу. Він бив дубиною щось невидиме, що міг тільки чути і відчувати, та раптом щось ухопило дубинку, і дубинки не стало". Тоді він вирвав румпель із стерна, схопив його обома руками і знову кинувся на акул. Але ті поверталися і жерли рибу доти, доки не залишилось нічого. Тоді вони відстали. Старий насилу переводив дух і відчував у роті присмак крові, він навіть злякався. Та скоро все минулося. Він харкнув в океан і сказав, звертаючись до акул: зжеріть і це та уявіть собі, ніби ви зжерли людину. Старий вставив румпель і направив човен до берега. На мотузці він тягнув лише остів красуні риби. Вночі акули накинулися на той остів, але він не звернув на них уваги.
Коли старий повернувся, у селищі всі вже спали. Допомогти йому було нікому. Він сам зняв і скрутив парус, повалив на плечі і поліз крутим схилом вгору до селища. Дорогою він впав, але підвівся і дійшов до своєї халупи. Поставив парус, напився води і ліг на своє ліжко, застелене лише старими газетами, накрився ковдрою і перевернув долоні догори. Він спав, коли вранці прийшов хлопець. Дув сильний вітер і жоден човен не вийшов у море. Хлопець переконався, що старий дихає, потім побачив його руки і заплакав. Він вийшов, аби принести старому кави, і плакав всю дорогу до ресторану. Біля човна старого зібралися рибалки, дивлячись на те, що до нього було прив’язане. Хлопець не спустився туди, бо вже бачив той остов, а човен старого один рибалка обіцяв пильнувати. Побачивши малого, хтось запитав, як там старий. Він відповів, що той спить, і попросив не турбувати старого. Хлопцю було байдуже, що рибалки бачать, як він плаче. У ресторані він попросив кави з молоком і цукром. Хазяїн запропонував йому взяти ще що-небудь. Але хлопець відмовився: треба ж знати, що старому можна їсти. Він повернувся до старого і чекав, доки той прокинеться. Коли старий прокинувся, то перше, що він сказав, було: "Вони мене перемогли, Манолін". Малий втішив: але він отримав перемогу над рибою. Відтепер, пообіцяв хлопець, вони ходитимуть у море разом. Старий був упевнений, що йому більше не пощастить. Хлопцю то байдуже: він сам принесе старому щастя: "...я ще багато чого маю навчитися в тебе, а ти можеш навчити мене всьому на світі". Старий попросив принести газети за ті дні, коли він був у морі, віддати голову його риби рибалкам на приманку. Меч риби хоче взяти собі на згадку хлопець.
Вранці на "Терасі" сиділи туристи. Побачивши остів, одна з них запитала, що то таке. Офіціант відповів: акули, і хотів було пояснити, яка трагедія тут сталася. Але туристка не слухала, а звернувшись до свого супутника, промовила: ніколи не знала, що в акул такі гарні хвости.
Старий у цей час спав у своїй халупі. Сон його охороняв хлопець. "Старому снилися леви".
«Старик рыбачил совсем один на своей лодке в Гольфстриме. Вот уже восемьдесят четыре дня он ходил в море и не поймал ни одной рыбы. Первые сорок дней с ним был мальчик. Но день за днем не приносил улова, и родители сказали мальчику, что старик теперь явно salao, то есть самый что ни на есть невезучий, и велели ходить в море на другой лодке, которая действительно привезла три хорошие рыбы в первую же неделю. Мальчику тяжело было смотреть, как старик каждый день возвращался ни с чем, и он выходил на берег, чтобы помочь ему отнести снасти или багор, гарпун и обернутый вокруг мачты парус. Парус был весь в заплатах из мешковины и, свернутый, напоминал знамя наголову разбитого полка».
Такова предыстория событий, которые развертываются в маленьком рыбачьем поселке на Кубе. Главный герой — старик Сантьяго, он был «худ, изможден, затылок его прорезали глубокие морщины, а щеки были покрыты коричневыми пятнами неопасного кожного рака, который вызывают солнечные лучи, отраженные гладью тропического моря». Это он научил мальчика Манолина рыбачить, а мальчик любил старика. Он исполнен жалости к старику, хочет ему помочь. Он готов наловить ему сардин в качестве насадки для его завтрашнего выхода в море. Вместе они поднимаются к бедной хижине Сантьяго, выстроенной из крепких трилистников королевской пальмы. В хижине лишь стол, стул, а в земляном полу выемка для готовки пищи на древесном угле. Старик одинок и беден: его трапеза — миска желтого риса с рыбой. Они беседуют с мальчиком о рыбалке, о том, что старику обязательно должно повезти, а также о последних спортивных новостях, результатах бейсбольных матчей и знаменитых игроках, таких, как Ди Маджио. Когда утомленный старик ложится спать, ему снится Африка его юности, «длинные золотистые ее берега и отмели, высокие утесы и громадные белые горы. Ему не снятся более ни драки, ни женщины, ни великие события. Но часто в его снах возникают далекие страны и львы, выходящие на берег».
На следующий день рано утром старик отправляется на очередную рыбалку. Мальчик помогает ему снести парус, подготовить лодку. Старик говорит ему, что на этот раз он «верит в удачу».
Одна за другой рыбацкие лодки отчаливают от берега и уходят в море. Гребя веслами, старик чувствует приближение утра. Он любит море, он думает о нем с нежностью, как о женщине, которая «дарит великие милости». Любит он и птиц, и рыб, обитающих в бездонной зеленой толще. Насадив на крючки приманку, он медленно плывет по течению. Он мысленно общается с птицами, с рыбами. Привыкший к одиночеству, вслух разговаривает сам с собой. Природа, океан воспринимаются им как живое существо. Он знает разных рыб и обитателей океана, их повадки, у него к ним свое нежное отношение. «Он любил зеленых черепах за их изящество и проворство, а также за то, что они так дорого ценились, и питал снисходительное отношение к одетым в желтую броню неуклюжим и глупым ложным карет-там, прихотливым в любовных делах и поедающим с закрытыми глазами португальских фезалий».
Но вот начинается серьезный лов, и все его внимание сосредоточивается на леске, ее состоянии: он чутко улавливает, что происходит в глубине, как реагирует рыба на наколотую на крючок наживку. Наконец один из зеленых прутьев дрогнул: это значит, что на глубине ста морских саженей марлин стал пожирать сардин. Леска начинает уходить вниз, скользя у него между пальцев, и он ощущает огромную тяжесть, которая влечет ее за собой. Разворачивается драматический многочасовой поединок между Сантьяго и огромной рыбой.
Он знает, когда надо тянуть леску. «Клюнула, — сказал старик. — Пусть теперь поест как следует. Он позволил лесе скользить между пальцами, а левой рукой привязал свободный конец запасных мотков к петле двух запасных мотков второй удочки. Теперь все было готово. У него в запасе было три мотка лесы, по сорок саженей в каждом, не считая той, на которой он держал рыбу».
Старик пытается подтянуть бечеву, но у него ничего не получается. Наоборот, она тянет, как на буксире, лодку за собой, медленно смещаясь к северо-западу. И старик горько сожалеет, что рядом с ним нет мальчика. Но хорошо, что еще рыба тянет в сторону, а не вниз, на дно. Проходит около четырех часов. Близится полдень. Так не может продолжаться вечно, размышляет старик, скоро рыба умрет и тогда ее можно будет подтянуть. Но рыба оказывается слишком живучей. «Хотелось бы мне на нее взглянуть, — думает старик. — Хотелось бы мне на нее поглядеть хоть одним глазком, тогда я бы знал, с кем имею дело».
Проходит ночь. Рыба тянет лодку все дальше от берега. Вдали меркнут огни Гаваны. Старик устал, он крепко сжимает веревку, перекинутую через плечо. Ему нельзя отвлекаться. Ему очень жаль, что рядом нет Манолина, который бы ему помог. «Нельзя, чтобы в старости человек остался один, — внушает он себе. — Но это неизбежно». Мысль о рыбе ни на секунду не покидает его. Иногда ему становится ее жалко. «Ну не чудо ли эта рыба, один Бог знает, сколько лет она прожила на свете. Никогда еще мне не попадалась такая сильная рыба. И подумать только, как странно она себя ведет. Может быть, потому не прыгает, что уж очень умна». Вновь и вновь сожалеет он, что рядом с ним нет его юного помощника. Подкрепившись выловленным сырым тунцом, он продолжает мысленно разговаривать с рыбой. «Я с тобой не расстанусь, пока не умру», — говорит ей старик.
Рыба начинает тянуть не так мощно, она явно ослабела. Но силы старика на исходе. У него немеет рука. Наконец леса неожиданно начала идти вверх и на поверхности океана впервые показывается рыба. Она горит на солнце, голова и спина у нее темно-фиолетовые, а вместо носа — меч, длинный, как бейсбольная бита. Она на целых два фута длиннее лодки. Появившись на поверхности, она начинает вновь, видимо испуганная, уходить в глубину, тянуть за собой лодку, и старику приходится мобилизовать все силы, чтобы не дать ей сорваться. Впервые ему приходится сражаться с такой огромной рыбой в одиночку.
Не веруя в Бога, он читает десять раз молитву «Отче наш». Он чувствует себя лучше, но боль в руке не уменьшается. Он понимает, что рыба — огромная, что надо беречь силы. «Хоть это несправедливо, — убеждает он себя, — но я докажу ей, на что способен человек и что он может вынести». Он называет себя «необыкновенным стариком» и должен это подтвердить.
Проходит еще один день. Чтобы как-то отвлечься, он вспоминает об играх в бейсбольных лигах. Вспоминает, как когда-то в таверне Касабланки мерился силой с могучим негром, самым сильным человеком в порту, как целые сутки просидели они за столом, не опуская рук, и как он, в конце концов, взял верх. Он еще не раз участвовал в подобных поединках, побеждал, но потом бросил это дело, решив, что правая рука ему нужна для рыбной ловли.
Еще долгие часы продолжается битва с рыбой. Он держит лесу правой рукой, зная, что, когда силы иссякнут, ее сменит левая. Как нужен ему в этот момент мальчик. Но он один в огромном океане, ведущий поединок с невиданных размеров рыбой. Наконец рыба, сделав несколько кругов, начинает выходить на поверхность. Она то приближается к лодке, то отходит от нее. Старик готовит гарпун, чтобы добить рыбу. Но она отходит в сторону. От усталости мысли путаются в голове у старика. «Послушай, рыба, — говорит он ей. — Ведь тебе все равно умирать. Зачем же тебе надо, чтобы я тоже умер».
Наступает последний акт их поединка. «Он собрал всю свою боль, и весь остаток сил, и всю свою давно утраченную гордость и бросил все это против мук, которые терпела рыба, и тогда она перевернулась и тихонько поплыла на боку, едва не доставая мечом до борта лодки; она чуть было не проплыла мимо, длинная, широкая, серебряная, перевитая фиолетовыми полосами, и казалось, что ей не будет конца». Подняв гарпун, он изо всех сил, какие только в нем были, вонзает его рыбе в бок. Он чувствует, как железо входит ей в мякоть, и всаживает его все глубже и глубже...
Его одолевают тошнота и слабость, у него туманится в голове, но он все-таки подтягивает рыбу к борту.
Теперь старик привязывает рыбу к лодке и начинает движение к берегу. Мысленно он прикидывает: рыба весит не менее полутора тысяч фунтов, которые можно продать по тридцати центов за фунт. Имея в виду знаменитого игрока бейсбола, он говорит себе: «Думаю, что великий Ди Маджио мог бы сегодня мною гордиться». И пусть у него руки еще кровоточат, он устал, измучен, но он одолел рыбу. Направление ветра указывает ему, в какую сторону плыть, чтобы добраться до дома.
Проходит час, прежде чем показывается первая акула. Учуяв запах крови, она, то появляясь, то исчезая в глубине, устремляется вслед за лодкой и привязанной к ней рыбой. Она спешит, потому что добыча близко. Она приблизилась к корме, ее пасть впилась в кожу и мясо рыбы, стала ее раздирать. В ярости и злобе, собрав все силы, старик ударил ее гарпуном. Вскоре она погружается на дно, утащив с собой и гарпун, и часть веревки, и огромный кусок рыбы.
«Человек не для того создан, чтобы терпеть поражение, — произносит старик слова, ставшие хрестоматийными. — Человека можно уничтожить, но нельзя победить».
Он подкрепляется куском мяса выловленной рыбы в той ее части, где побывали зубы акулы. И в этот момент он замечает плавники целой стаи пятнистых хищниц. Они приближаются с огромной скоростью. Старик встречает их, подняв весло с привязанным к нему ножом. С яростью акулы набрасываются на рыбу. Они рвут ее тело. Старик вступает с ними в битву. Одну из акул он убивает.
«...В полночь он сражался с акулами снова и на этот раз знал, что борьба бесполезна. Они напали на него целой стаей, а он видел лишь полосы на воде, которые прочерчивали их плавники, и свечение, когда они кидались рвать рыбу. Он бил дубинкой по головам и слышал, как лязгают челюсти и как сотрясается лодка, когда они хватают рыбу снизу. Он отчаянно бил дубинкой по чему-то невидимому, что только мог слышать и осязать, и вдруг почувствовал, как что-то ухватило дубинку и дубинки не стало». Наконец акулы отстали. Им было уже нечего есть.
Когда он входил в бухту, все уже спали. Сняв мачту и связав парус, он ощутил всю меру усталости. За кормой его лодки вздымался огромный хвост рыбы. От нее остался лишь белый скелет. На берегу мальчик встречает уставшего, плачущего старика. Он успокаивает Сантьяго, уверяет, что отныне они будут рыбачить вместе, ибо ему надо еще многому научиться у старика. Он верит, что принесет старику удачу.
Наутро на берег приходят богатые туристы. Они удивлены, заметив длинный белый позвоночник с огромным хвостом. Официант пытается им объяснить, но они очень далеки от понимания той драмы, которая здесь произошла.
Заключительные слова повести: «Наверху в своей хижине старик опять спал. Он снова спал, лицом вниз, и его сторожил мальчик. Старику снились львы».
Год: 1952 Жанр: повесть
1952 год. В Бимини выходит последнее, прижизненно опубликованное, произведение Хемингуэя. Это рассказ «Старик и море». Названное произведение повествует об истории жизни старого рыбака Сантьяго, о ловле рыбы на Кубе. Сюжет завязан вокруг важного для Сантьяго события – борьбы в открытом море с гигантским марлином, который является самой крупной и самой главной добычей в жизни рыбака.
Главная мысль «Старика и море» в том, что Эрнест Хемингуэй показывает борьбу человека со стихией жизни. Главное в жизни – преодоление трудностей. Автор подчеркивает мысль, что ни при каких обстоятельствах не нужно сдаваться. Невольно вспоминается библейская мудрость: «Каждому дается такой крест, какой он может нести».
Читать краткое содержание Хемингуэй Старик и море
Читатель на первых страницах книги знакомится со стариком по имени Сантьяго. Это опытный кубинский рыбак, который одинок. Он живет тем, что ловит рыбу и продает улов. Ему везет, почти никогда его лодочка не возвращается пустой…
Однажды вместе с Сантьяго в море выходит мальчик по имени Манолин. Этот мальчик горячо любит старика, хоть он ему и не родной. Он от всей своей детской души хочет хоть чем-нибудь помочь Сантьяго. Родители Манолина не разделяют чувств сына и считают, что их ребенку не место в море. Но мальчишка упорно провожает Сантьяго и дожидается его возвращения. Ведь это так важно для каждого человека – осознавать, что его ждут, что он кому-то нужен.
Удача по какой-то причине покинула старого рыбака. Вот уже на протяжении 84 дней сети Сантьяго пусты. Он с каждым днем возвращается из моря все печальнее и печальнее. Манолин, как может, помогает старику: помогает уложить рыболовные снасти в лодку, ловит сардин для наживки, ждет возвращения старого рыбака на берегу. Каждый день мальчик находит слова утешения для старого Сантьяго. Но от этого не легче…
Наступает утро 85 дня. Сантьяго, как никогда, уверен, что сегодня улов непременно будет. Он спокойно садится в лодку и без тени волнения на лице следит, как лодку несут волны. Старик Сантьяго любит море, он мысленно разговаривает с ним. Он обращается к водной стихии с просьбой о богатом улове.
Утлое суденышко покачивают волны. И вот наступает волнительный момент для любого рыбака – леска Сантьяго натянута как струна. Вот – вот лопнет! Опытный рыбак понимает, что там, в глубине, тянет рыба неимоверной тяжести. Сантьяго пытается подтянуть рыбу ближе к борту лодки, чтобы прикончить ее с помощью гарпуна. Ему не удается совершить такой маневр – рыба сильна и тянет за собой лодку. Старый кубинский рыбак сожалеет, что в данный момент нет рядом Манолина. Он бы непременно помог. Как же трудно одному!
Кульминационный момент в произведении – это пространное описание борьбы между Сантьяго и рыбой. Борьба длится почти двое суток – это говорит о величине и выносливости рыбы. Рыба сопротивляется. Она таскает за собой суденышко старого кубинского рыбака. Старик Сантьяго выбился из сил. Руки его онемели, а мысли путались… Можно подумать, что вот он – конец надеждам и мечтам…
Но как бы рыба ни была сильна, ее силы на исходе. Она уже не так рьяно тянет за собой лодку Сантьяго. Делает это все реже и реже. Наконец, она вообще практически без сил. Тогда рыба всплыла на поверхность моря недалеко от лодки, даже повернулась на бок, словно хотела, чтобы Сантьяго было удобнее метнуть гарпун. Старый рыбак так и поступает. Вот она, вожделенная добыча! Он из последних сил привязывает рыбу к борту своей лодки. В самый последний момент в его воспаленном сознании проносится мысль, что рыба длиннее, чем его суденышко. Как же они поплывут?
Сантьяго – опытный кубинский рыбак. Чтобы прибыть к берегу, он ориентируется по ветру, а точнее по его направлению и силе, и направляет лодчонку куда нужно. Сантьяго с добычей плывет к родному берегу.
Вроде все хорошо, старый кубинец удовлетворен результатом своей работы. Но…, в один момент Сантьяго видит, что его настигает громадная акула. Акула охотится на добычу рыбака. Сам старый рыбак ей без надобности.
Сантьяго, как может, оказывает сопротивление. Он даже вонзает гарпун в акулу. Вроде короткая передышка – акула откусывает кусок добычи и уходит с гарпуном под воду. Но вот незадача! Спустя некоторое время появляется целая стая акул. Сантьяго страшно и одновременно жалко добычу. Старый рыбак проявляет сноровку – привязывает нож к веслу и убивает одну из акул. Конечно, этого совсем недостаточно… Пока рыбак борется с одной, остальные объедают его улов настолько, что от него остается только хвост и скелет. Так теперь и плывет бедный Сантьяго на своем суденышке, а за ним волочится скелет его недавней добычи…
День клонится к вечеру и, наконец, наступает ночь. Сантьяго, измученный и уставший, приплывает к родному берегу. А там его ждет Манолин. Старый кубинский рыбак показывает мальчику, что осталось от его добычи. Ему настолько обидно, что он плачет, не стесняясь ребенка. Мальчик Манолин, как может, успокаивает Сантьяго. Он убеждает старого рыбака в том, что впредь они будут рыбачить всегда вместе и, конечно же, поймают еще много-много рыбы. Ведь вместе всегда хорошо. Как же это здорово – ощущать поддержку!
Утро нового дня. На пустынном берегу собирается огромная толпа туристов, которые поражены скелетом рыбы невероятных размеров, который лежит на песке. Они выстраивают разные умозаключения по поводу того, кто притащил этот скелет именно сюда. Простое человеческое любопытство…
Картинка или рисунок Старик и море
Другие пересказы и отзывы для читательского дневника
- Краткое содержание Белый бим черное ухо Троепольского
Интеллигентный и преданный Бим жил вместе со своим хозяином, писателем и инвалидом войны Иваном Иванычем. Шотландского сеттера Иван Иваныч спас от смерти и выкормил. Щенок стал настоящим членом семьи для одинокого писателя.
- Краткое содержание В лесах Мельников
События романа разворачиваются в середине 19 века в Верхнем Заволжье. Это многолюдный, богатый густыми лесами и мастерами-ремесленниками край России. В этих местах живут глубоко верующие люди
- Краткое содержание Беляев Голова профессора Доуэля
Ученый, профессор Керн принимает на работу Мари Лоран. Она поражена мрачностью обстановки кабинета Керна, но еще больше поражается она, когда узнает, что должна будет ухаживать за оживленной головой профессора Доуэля, который недавно умер
- Краткое содержание Аэропорт Хейли
Несколько дней в штате Иллинойс бушует непогода в виде снежного бурана. Международный аэропорт им. Линкольна работает в чрезвычайном режиме. Десятки авиарейсов задерживаются, самолеты не могут подняться в воздух
- Краткое содержание Ночевала тучка золотая Приставкин
1987 год. Анатолий Приставкин пишет повесть о детдомовцах «Ночевала тучка золотая». Суть сюжета произведения в том, что главные герои – близнецы Кузменыши отправлены из Подмосковья на Кавказ